Порівняльна статистична оцінка інноваційної діяльності промислового сектору економіки України (регіональний розріз)

Анотація

Інновації значною мірою визначають динаміку валової доданої вартості, прибутку, продуктивність праці, а отже, і рівень заробітної плати. Відповідно, інтенсивна інноваційна діяльність промислових підприємств є однією з найвагоміших передумов ефективного соціально-економічного розвитку країни. Метою статті є визначення тенденцій інноваційної діяльності промислового сектору економіки регіонів України на основі порівняльної статистичної оцінки. За результатами проведеного аналізу виявлено, що частка інноваційної продукції в обсязі реалізованої промислової продукції в Україні є найменшою серед країн Європи. Так, у 2020 році вона склала 1,9% (проти 3,3% у 2013 році), тоді як у Польщі значення цього показника становило понад 9%, а в Німеччині – 18%. Низький рівень інноваційності промислової продукції в Україні є прямим наслідком відносно малих витрат на інновації (у 2020 році – 0,47 млрд євро проти 4,58 млрд євро у Польщі та 133,2 млрд євро у Німеччині). При цьому обсяг зазначених витрат упродовж 2012–2020 років зменшився на понад 70%. Аналітично доведено, що інноваційна активність промислового сектору економіки України у регіональному розрізі є вкрай нерівномірною. Зокрема, незаперечним лідером (зі значним відривом від решти регіонів) за обсягом реалізованої інноваційної продукції промисловості на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також за обсягами витрат на інновації була і залишається Донецька область, водночас найбільша кількість інноваційно активних підприємств традиційно зосереджена у Харківській області. Виявлено, що загалом висока експортоорієнтованість інноваційної продукції вітчизняної промисловості забезпечується середньо-низькотехнологічними виробництвами (металургійним, виробництвом гумових і пластмасових виробів, ремонтом і монтажем машин і устатковання). Водночас в Україні має місце висока імпортозалежність у сегментах проміжного та кінцевого споживання продукції високо- і середньо-високотехнологічних виробництв, зокрема машинобудівних, текстильних, хімічних і фармацевтичних. Це свідчить про наявність системних проблем, пов’язаних як із впливом низки макроекономічних чинників (передусім кон’юнктури на певних ринках), так і зі слабкою системою державного стимулювання та регулювання інноваційної діяльності й захисту національних економічних інтересів.