Огляд національного досвіду вимірювання гендерної нерівності в Україні, 2009–2021. Частина II. Недержавні / неурядові донорські й місцеві громадські ініціативи гендерних вимірювань

Анотація

Друга частина дослідження містить опис та аналіз національних практик гендерного вимірювання, ініційованих в Україні міжнародними донорськими організаціями з 2009 року. З’ясовано, що безперечним фокусом уваги міжнародних донорів (п’ять із шести інструментів, розроблених у цей період) стали вимірювання, які стосувалися місцевого рівня. Ні загальнонаціональні, ні галузеві вимірювання не мали подібної зацікавленої підтримки донорів. Завдяки цим розробкам зроблено окремі кроки вперед: запропоновано кілька продуманих і добре структурованих інструментів із числа нещодавніх та розроблених фахівцями з-поза України; також запропоновано обдуману структуру напрямів для гендерного вимірювання.

Водночас усі розроблені для місцевого рівня інструменти: 1) не корелювали й не мали зв’язку з попередніми розробками (кожен з них розроблявся автономно та з чистого аркуша); 2) п’ять із шести з них не передбачали чіткого зв’язку з загальнонаціональними гендерними вимірюваннями, формуючи цим розрив між результатами місцевих вимірювань та загальнонаціональними, роблячи їх несумірними; 3) не передбачали, за винятком гендерного паспорта Асоціації міст України, регулярності їх застосування, продовжуючи цим негативну тенденцію іррегулярності гендерних вимірювань, а також не пропонували створення відповідних органів; 4) не передбачали у складі розробників таких інструментів представників профільних академічних і наукових інституцій. Серед розробників безумовно переважають громадські активістки та їх координаторки з міжнародних допомогових організацій; крім того, склад розробницьких груп є нечисленним. Це спричинює недотримання наукових процедур при розробці інструментів та при власне вимірюваннях і ставить під сумнів об’єктивність отримуваних з їх допомогою результатів. Також це призводить до витіснення гендерних питань на маргінес національної наукової та освітянської практики, позбавляючи можливостей інтегрувати гендерні опції у фахову діяльність академічних середовищ. Саме через виключення академічної спільноти з процесів розробки  інструментів гендерного вимірювання, в Україні ніяк не вдається вийти на таке незамінне джерело гендерованих даних, як дослідницькі дані.

Зроблено висновки про накопчений Україною серйозний досвід національних гендерних вимірювань, а також досвід ініціювання груп активних громадян, готових здійснювати такі вимірювання для цілей їхньої громади, області, міста, зокрема для покращення соціальної ситуації в них. Вказано на потребу переходу до наступного етапу – професіоналізації гендерних вимірювань, їх здійснення на твердому професійному ґрунті й інтегрування у діяльність професійних статистичних, соціологічних, управлінських спільнот та інституцій.