Статистика високотехнологічного виробництва: методологічні основи

Анотація

У статті досліджується історична еволюція та методологічна трансформація підходів до класифікації високотехнологічних галузей і оцінювання їхнього внеску в економічний розвиток. Спираючись на наукові праці, що аналізують цю тематику з 1950-х років, авторка розглядає перехід від якісних оцінок технологічної прогресивності до кількісних вимірів, що базуються на показнику інтенсивності досліджень і розробок (співвідношення витрат на дослідження і розробки (ДіР) до доданої вартості або обсягу продажів). Розглянуто методологічні підходи, розроблені науковцями та міжнародними організаціями, а також наведено нормативні порогові значення для визначення високотехнологічних галузей. Особлива увага приділяється обмеженням секторального підходу, який орієнтується переважно на вхідні показники (витрати на ДіР та частку науково-технічного персоналу) і недостатньо враховує якісні та інституційні чинники, що впливають на динаміку інновацій. У статті висвітлюються концептуальні суперечності, що виникають через припущення про однорідність технологічних характеристик підприємств усередині галузей, а також методологічні викривлення, спричинені визначенням високотехнологічних галузей виключно на основі агрегованих статистичних показників без урахування внутрішньогалузевої різнорідності чи інноваційної активності окремих підприємств. Підкреслюється, що високі витрати на ДіР не завжди відображають реальне нарощування технологічного потенціалу, оскільки частина таких витрат може бути спрямована на нетехнологічні заходи, зокрема на попередження збитків, тоді як у формально низькотехнологічних галузях можуть вироблятися товари на базі передових технологій. Для подолання зазначених обмежень запропоновано комплексний, багатоаспектний ресурсно-результативний підхід до оцінювання високотехнологічного виробництва. Він поєднує кількісні та якісні індикатори, передбачаючи діагностику технологічного потенціалу підприємства, аналіз заходів щодо його зміцнення та оцінювання результативності цих заходів і ефективності діяльності підприємства через категорію “загальна якість”. Авторка окреслює практичні заходи для України, що охоплюють рекомендації щодо розроблення методики ідентифікації та сертифікації високотехнологічних підприємств, створення державних реєстрів таких підприємств, а також упровадження багатоаспектної форми державної статистичної звітності, яка поєднує кількісні та якісні показники для моніторингу їхньої діяльності. Такі заходи, особливо в умовах обмежених ресурсів і часу, можуть стати підґрунтям для реалізації адресного підходу до стимулювання інновацій, формування національних технологічних чемпіонів і підвищення міжнародної конкурентоспроможності України, що є особливо актуальним у контексті повоєнного економічного відновлення.