Еволюція підходів до прогнозування попиту і пропозиції робочої сили

Анотація

Прогнозування попиту і пропозиції робочої сили не втрачає своєї актуальності через суттєві трансформації на ринку праці, викликані соціально-економічними, демографічними й технологічними чинниками. Ще більше загострили ці проблеми руйнування інфраструктури, скорочення кількості робочих місць, масштабні потоки переміщених осіб, спричинені війною. Адаптація освітніх програм, прогнозування необхідних професійних навичок, підготовка спеціалістів для відновлення та відбудови країни мають важливе значення для забезпечення стабільності й економічного зростання. Питання прогнозування попиту та пропозиції є на порядку денному Уряду. Так, згідно зі Стратегією демографічного розвитку України на період до 2040 року, пріоритетним завданням демографічного розвитку та зростання економіки в цілому є врегулювання попиту та пропозиції на ринку праці. Відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України, у 2025 році розроблено проєкт Національної стратегії зайнятості 2030, яка сфокусована, зокрема, на кращому балансуванні попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці. У статті систематизовано методологічні підходи до прогнозування попиту і пропозиції робочої сили, починаючи від класичних макроекономічних та моделей запасів-потоків (stock-flow) і закінчуючи сучасними агентно-орієнтованими підходами. Визначено, що еволюція таких моделей відображає зміни у парадигмах економічної теорії – від детерміністичних до стохастичних, від агрегованих до мікроорієнтованих. Обґрунтовано, що у середині XX століття домінували макроекономічні балансові та трендові методи, а починаючи з 1990-х років центр уваги поступово змістився на моделювання поведінки окремих економічних агентів – роботодавців, працівників і домогосподарств. Це дозволило глибше розкрити механізми формування ринкової рівноваги та реагування на технологічні, демографічні й інституційні зрушення. Узагальнено досвід щодо розроблення підходів до прогнозування попиту і пропозиції робочої сили, виявлено переваги й обмеження для різних методів. На основі аналізу еволюції підходів сформульовано такі висновки: метод stock-flow заклав основу для кількісного аналізу трудових потоків; динамічні стохастичні моделі загальної рівноваги (DSGE-моделі) з механізмом пошуку й підбору роботи ввели поведінковий компонент; моделі типу BeTa продемонстрували, як можна інтегрувати політику й навички у єдину макроструктуру; агентно-орієнтоване моделювання відкрило можливість дослідження індивідуальної динаміки, адаптації та взаємодії. Отже, сучасна парадигма прогнозування ринку праці дедалі більше орієнтується на мікродинаміку, гнучкість і складну поведінку агентів, що робить її найперспективнішою для розробки ефективної політики зайнятості. Сформульовано науково обґрунтовані рекомендації щодо застосування розглянутих підходів для оцінки та прогнозування попиту і пропозиції робочої сили на українському ринку праці, зокрема в період післявоєнного відновлення.