Державна політика щодо фармацевтичної індустрії України: економіко-статистичний аспект

Анотація

Серед пріоритетів українського уряду в період відновлення країни після війни мають бути: забезпечення національної безпеки; формування ефективної системи охорони здоров’я; створення робочих місць; досягнення стабільності та економічного зростання. Розвиток фармацевтики відіграє вирішальну роль у досягненні зазначених цілей. Ця галузь, демонструючи зростання виробництва та доданої вартості за роки незалежності, залишається вразливою та залежною від зовнішніх ресурсів. Пандемія Covid-19 та російська військова агресія виявили неготовність виробників лікарських засобів та медичних виробів в Україні оперативно забезпечувати потреби системи охорони здоров’я, що ставить під сумнів ефективність політики керівництва країни щодо національного фармацевтичного виробництва. Мета статті – показати ініціативи та політичні рішення, ухвалені з початку 2000-х років, а також надати економіко-статистичну оцінку їх наслідків для фармацевтичної галузі України. Дослідження показало, що політика уряду в процесі європейської інтеграції насамперед зосереджена на гармонізації законодавчої та нормативної бази фармацевтичної діяльності, а не на посиленні вітчизняних виробників через запровадження таких заходів, як стимулювання технологічних інновацій (продуктових та процесних), що базуються на здобутках вітчизняних ДіР, та посилення конкурентних переваг для забезпечення відповідності зростаючим вимогам ринку та збільшення експорту. Показано, що через відсутність цілеспрямованої політики сприяння підвищенню інноваційного та науково-технологічного потенціалу компаній фармацевтичної індустрії відбувається щорічне збільшення поставок в Україну іноземних фармацевтичних товарів. Доведено, що у 1996 р. їх імпорт на одну особу населення в країні становив 4,98 дол. США, а на кінець 2021 р. (до початку війни) – 71,78 дол. США. Виявлено, що українська фармацевтична промисловість насамперед виробляє продукцію для внутрішнього ринку та багато в чому спирається на імпортні проміжні товари (оскільки в Україні виробництво тонких хімікатів, активних фармацевтичних інгредієнтів, субстанцій та їх напівпродуктів практичне відсутнє); галузь не генерує валютну виручку навіть для покриття витрат на закупівлю необхідних інгредієнтів на зовнішніх ринках. У статті доводиться необхідність багатоаспектної політики, яка ґрунтуватиметься на синергії та взаємодоповнюючих заходах, що відповідають цілям фармацевтичної та промислової політики, а також політики забезпечення національної безпеки. Формування багатоаспектної політики має ґрунтуватися як на результатах аналізу даних офіційної статистики, так і на опитуваннях членів професійних асоціацій, пов’язаних з фармацевтичною галуззю (розробників і виробників біологічних та хімічних речовин, лікарських засобів та медичних виробів, наповнювачів, пакувальних матеріалів, обладнання для фармацевтичного виробництва). Такий підхід дозволить дати комплексну й адекватну оцінку поточного стану та перспектив галузі, що, своєю чергою, сприятиме запровадженню дієвих заходів для її розвитку.