Смертність у метрополісах України: історичні паралелі з дослідженням Ю. О. Корчака-Чепурківського

Анотація

Мета роботи – здійснити компаративний аналіз (виявити історичні паралелі) ситуації у царині смертності за причинами у чотирьох містах України за період 1923–1929 рр. і у сучасності, зокрема порівняння структури смертності у 1926 та 2019 рр., виявити структурні зрушення та сформувати припущення щодо детермінант таких змін.

На основі даних зі статистичних таблиць смертності для чотирьох найбільших міст УСРР (Києва, Харкова, Дніпропетровська та Одеси) за період 1923–1929 рр. та даних Державної служби статистики України за підсумками 2019 року щодо розподілу померлих за причинами смерті у цих містах та в Україні загалом розраховано структурні частки за основними класами (відповідно до актуальних класифікацій) та оцінено зміни внеску різних причин смерті у смертність міського населення.

Загальний прогрес (розвиток медичної науки і практики, покращання умов життя, в т. ч. санітарно-гігієнічних, та його якості, зростання грамотності населення з питань здоров’я та доступу до медичної допомоги і т. ін.), поширення імунопрофілактики, розробка і виробництво ефективних лікарських препаратів привели до зменшення рівня смертності та трансформації її структури.

Показано, що перелік основних причин, а особливо їх рейтинг за значущістю у дослідженні Ю. О. Корчака-Чепурківського істотно відрізнялися від аналогічного переліку для сучасних метрополісів України. На відміну від ситуації у чотирьох великих українських містах станом на 2019 р., коли основну частину смертей зумовлювали хвороби системи кровообігу (близько 65%), у цих містах у 1926 р. майже таку саму сумарну частку (67,4%) смертних випадків детермінували п’ять класів (у нинішніх дефініціях – інфекційні хвороби, хвороби органів дихання, хвороби органів травлення, хвороби серця і судин та хвороби нервової системи і органів чуття). Виявилося, що найбільшу частину смертей у чотирьох найбільших містах УСРР зумовлювали інфекційні та паразитарні хвороби (понад 27%). Ураховуючи, що частина інфекційної патології – насамперед хвороб органів травлення та нервової системи – згідно з тогочасною номенклатурою реєструвалася в інших класах, можна оцінити її внесок у масив смертей як більш вагомий (щонайменше на 10–15%).

Частка смертності від інфекційних та паразитарних захворювань у чотирьох найбільших містах разом зменшилася від 27% до близько 2%. Відбулась істотна трансформація спектра причин: висока смертність унаслідок скарлатини, кашлюку, черевного тифу і паратифу еволюціонувала практично до нульового рівня. Значну частину зумовила нова патологія – хвороба, зумовлена вірусом імунодефіциту людини. Водночас збереження значущості туберкульозу є разючою відмінністю режиму смертності в українських містах від ситуації у сучасних розвинених країнах.

Зменшення структурних часток інфекційних захворювань і хвороб органів дихання та травлення (частина з яких – також інфекційної етіології) за превалювання станів, що виникають у перинатальному періоді, та природжених вад розвитку, деформацій і хромосомних аномалій стали найбільшими змінами у структурі смертності дітей до одного року.