Наукові відкриття Нобелівського рангу спадкоємця запорізьких козаків

Анотація

У роботі з єдиної науково-методичної позиції розглянуті три фундаментальні відкриття народженого в Україні професора Григорія Антоновича Гамова, кожне з яких заслуговує на Нобелівську премію – найбільш престижну світову відзнаку досягнень науковців.

Простежено становлення Г. Гамова як одного з найвидатніших учених ХХ століття – енциклопедиста, фізика-теоретика за покликанням, астрофізика, космолога і біофізика, талановитого і блискучого популяризатора науки, твори якого читаються на одному диханні, а також автора незабутніх витівок і жартів. Г. Гамов був членом Данської королівської академії наук, Американської академії мистецтв і наук, Міжнародного астрономічного союзу, Американського фізичного товариства, почесним доктором багатьох університетів світу. І хоча його ім’я мало відоме в Україні, проте без нього історія науки була б неповною.

Уже з раннього дитинства Г. Гамов проявив неабиякий інтерес до наукових досліджень, використавши мікроскоп для пошуку еритроцитів і телескоп для спостереження за кометою Галлея. Він закінчив фізико-математичний факультет Ленінградського державного університету, де слухав лекції засновника еволюційної космології професора О. Фрідмана. Стажувався у Геттінгенському університеті – центрі тодішньої теоретичної фізики, працював у лауреатів Нобелівської премії професорів Е. Резерфорда і Н. Бора. У 28 років Г. Гамов за рекомендацією академіка В. Вернадського став наймолодшим членом-кореспондентом АН СРСР за усі роки її існування.

Упродовж усього життя Г. Гамов цікавився найбільш фундаментальними проблемами науки і зробив відкриття світового рівня, вписані золотими літерами у скарбницю досягнень людства. Він першим пояснив досліди Е. Резерфорда з альфа-частинками (тунельний ефект); отримав емпіричну формулу Гейгера – Неттолла, що зв’язує енергію альфа-частинок з періодом напіврозпаду радіоактивних ядер. Г. Гамов є одним із піонерів крапельної моделі ядра та застосування ядерної фізики до питань еволюції зірок. Він висунув фантастичну гіпотезу про ранній Всесвіт, вважаючи його не лише надто щільним, а й дуже гарячим. Також науковець побудував теорію Великого вибуху, з якої випливало існування реліктового випромінювання (космічного мікрохвильового фону) з температурою на 5–7 градусів вище температури абсолютного нуля, виявленої методом радіоастрономії. Серед його геніальних передбачень – триплетна модель генетичного коду, алфавіт життя з трибуквеними словами, підтверджена експериментально на основі рентгеноструктурних досліджень ДНК і системи емпірично встановлених правил Е. Чаргаффа. Ці відкриття сприяли не лише розвиткові світової науки, а й розв’язанню важливих практичних та економічних завдань.