Прогнозування макроекономічного розвитку України в умовах невизначеності: очікування та реальність

Анотація

Оцінка якості прогнозних розрахунків є одним із ключових інструментів перевірки надійності та практичної цінності аналітичних моделей, що застосовуються різними інституціями у сфері макроекономічного прогнозування. В умовах високої мінливості зовнішнього та внутрішнього середовища точність прогнозів набуває особливого значення, оскільки від адекватності й достовірності прогнозних оцінок залежить обґрунтованість стратегічних рішень державної економічної політики, ефективність монетарного та фіскального регулювання, формування інвестиційних очікувань і визначення пріоритетів соціально-економічного розвитку. У статті здійснено комплексний порівняльний аналіз прогнозних оцінок Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України (далі – Мінекономіки), Національного банку України (далі – НБУ) та Міжнародного валютного фонду (далі – МВФ). Для цього використано дані щодо ключових макроекономічних показників: номінального та реального валового внутрішнього продукту, індексу споживчих цін, номінальної та реальної заробітної плати, а також динаміки зовнішньоторговельних операцій (експорту й імпорту товарів і послуг). Дослідження передбачало систематизацію прогнозних і фактичних значень, розрахунок середніх відносних відхилень та середніх абсолютних відсоткових похибок прогнозування, а також узагальнення середніх показників відхилень, що дало змогу ідентифікувати системні тенденції (схильність до переоцінки чи недооцінки фактичних значень) та оцінити рівень середньої похибки незалежно від її напряму. Результати аналізу засвідчили, що точність прогнозів істотно залежить від економічного контексту. У періоди відносної стабільності вищу точність забезпечують прогнози НБУ та МВФ, тоді як у фазах кризових потрясінь (2008–2009, 2014–2015, 2020–2021, 2022–2024) найбільш надійними залишаються оцінки Мінекономіки. Прогнози НБУ враховують монетарні умови, ділові та інфляційні очікування і канали трансмісії грошово-кредитної політики, завдяки чому досить точно відображають інфляційні тенденції, динаміку процентних ставок і зовнішньоекономічну рівновагу. Водночас вони менш чутливі до короткострокових коливань реального сектору, структурних змін у виробництві та впливу фіскальних чинників, через що прогнозні траєкторії валового внутрішнього продукту і споживання нерідко відхиляються від фактичних значень, особливо в умовах воєнної економіки. Оцінки МВФ, навпаки, мають більш глобальний характер і значною мірою базуються на уніфікованих припущеннях щодо макросередовища та зовнішніх ринків. Це зумовлює систематичні відхилення від реальних показників, особливо за інфляційними та зовнішньоекономічними індикаторами, тоді як динаміка внутрішнього попиту і пропозиції відображається спрощено. Водночас прогнози Мінекономіки є чутливішими до внутрішніх факторів виробництва, споживання та інвестицій. Вони краще відтворюють тенденції реального валового внутрішнього продукту і мають вищу адаптивність до структурних змін в економіці, що робить їх ефективним інструментом для розроблення та коригування бюджетної і соціально-економічної політики. Практична значущість дослідження полягає у виявленні переваг і недоліків різних методологічних підходів та моделей прогнозування, що створює підґрунтя для подальшого удосконалення національної системи макропрогнозування та розроблення більш адаптивних інструментів оцінювання, здатних ураховувати як структурні дисбаланси, так і шокові фактори економічного розвитку.